Український організм вже одужує, але його ще “штормить”, — Антін Мухарський про війну і творчість

З Антіном Мухарським була певна домовленність — поговорити про «Пісні кохання»: саме так називається його нова концертна програма. Та оскільки кохання – річ непередбачувана, до того ж, як з’ясувалося, це буде ще й акт білої магії по звільненню нашої землі від окупантів, розмова вийшла набагато ширшою. 

Мій співрозмовник (чи співрозмовники, бо Антін час від часу говорив від імені Ореста Лютого) розповідав про власні війну і мир, згадував колишні пророцтва свого героя і ділився новими, приміряв на себе роль американського виборця і зазирав у майбутнє Європи. Він робив це іноді жартома, іноді серйозно, але відповідь на жодне питання не можна було вгадати наперед. Передбачуваною була хіба що певна радикальна експресія Ореста Лютого. І хоча, як то кажуть, з пісні слова не викинеш, іноді в інтерв’ю ми ставили три крапки.

ОРЕСТ ЛЮТИЙ НАПИСАВ ДВІ РАДИКАЛЬНІ ПІСНІ І ПРО КОХАННЯ

– Антіне, програму «Пісні кохання» ви анонсували в інтерв’ю Укрінформу ще рік тому. Це ваша внутрішня трансформація чи Орест перестав бути лютим? 

– Ні,  річ не в цьому. Просто Орест Лютий у нас пророк – я це кажу про нього серйозно, бо він неодноразово своїми піснями збурював, підбурював чи провокував якісь події, які згодом траплялися. На кожному своєму концерті він каже, що колись ми заспіваємо про любов – коли настане мир на наших умовах,  коли ми переможно закінчимо війну і об’єднаємо Україну.

Та, на жаль, Орест Лютий бачить, що політики не справляються, і все це затягується. Тому він вирішив здійснити теургічний магічний акт білої магії, випустивши програму «Пісні любові» в надії на те, що вона запустить механізм звільнення нашої землі від окупантів.

– А самі пісні, які мають запустити цей механізм, коли писалися, і хто їхній автор?

– Автор віршів і музики – переважно Антін Мухарський, тобто я. Це оригінальні авторські пісні, є одна переспівана балада, але ми отримали на неї права. Виконавець – Орест Лютий, хоча він теж написав дві радикальні пісні про кохання. А ще одну пісню нам люб’язно надав засновник і фронтмен гурту «Брутто» Сергій Михалок (білоруський співак, поет і автор пісень, колишній лідер гурту «Ляпіс Трубецкой), творчість якого ми дуже шануємо, і ми переспівали в українському варіанті пісню про «Петьку-морячка».

– Радикальна пісня про кохання – це як?

– Це пісня з використанням певних літературно-емоційних алюзій, в яких люди можуть почути щось таке, що там не написано. Наприклад, отакі два рядки: (співає)

Буйом своїм тугим тебе я обуяю,
Тебе заколихаю я буєм рятівним.

Це буде програма, з якою Орест Лютий з’явиться в новій іпостасі. Зараз він у нас самітник-анахорет, йому ще треба знайти свою половинку, тому він як яскравий самець, кенар, співатиме, щоб причаровувати жінок –  саме на це націлена його програма.

– Ви будете пропонувати пісні про кохання на радіо в ротацію?

– Пропонуємо, але не беруть – весь час знаходяться якісь відмовки. Це стіна, яку не пробити, просто саботаж на місцях! Ми зробили над собою зусилля і написали, мені здається, кілька форматних пісень, бо шлейф Ореста Лютого як затятого націоналіста таки існує. Але оскільки русифіковане керівництво радіостанцій не змінилося, то там постійно знаходять привід сказати: «Вы знаете, тут у вас гитара неправильно записана! Вот если бы у вас гитара звучала по-другому, то мы что-то взяли бы!» Або: «А вот здесь у вас, ай-яй-яй, вокальчик какой-то шансонный, вокальчик бы помоднее сделать!»

ПІДПИСУЙТЕСЯ НА “СВІТОВИД” У СОЦМЕРЕЖІ FACEBOOK

Я на все це плюнув і вирішив нічого не змінювати. У мене всі ці пісні викладені на Sound cloud, їх можна вільно скачати, хто хоче – візьме. На Західній Україні ці пісні звучать в ефірі, а у Києві ні.

– А як слухач ви відчули позитив від запровадження квот на українську музику на радіо?

– Безумовно!

– Відкрили для себе когось із виконавців?

– Ні, але я відкрив багато пісень, яких раніше не чув. І коли зустрічаюсь із виконавцеми і питаю: «Коли ти написав цю пісню?», мені кажуть: «Та вона у мене лежала років п’ять-сім, я пропонував її всім радіостанціям, але ніхто не брав, а зараз узяли». «Супер, – кажу, – бачиш, працює закон!»

На радіостанції, яку я слухаю, кожна третя пісня звучить українською, і це круто! Я не знаю всіх імен, але з’явилося  багато нових виконавців, якоїсь модерної музики, гарних віршів, лірики. Однозначно – позитив є!

Просто всі ті радіостанції робилися на російські гроші, здебільшого там сидять люди, яким українська культура глибоко до одного місця – це в кращому разі, а в гіршому – вони її глибоко зневажають і намагаються саботувати всі ці рішення про квоти. Тому це довгий процес. Ми його обов’язково виграємо і все подолаємо, але швидко це не буде, бо, на жаль, існує  інертність мислення і небажання  розуміти, що часи змінилися.

Та й мовна тема взагалі важка!

ЄДИНИЙ МАРКЕР УКРАЇНИ – ЦЕ УКРАЇНСЬКА МОВА 

– Але ж недавно зареєстрований закон про мови, який зараз широко обговорюється, пропонує «сувору українізацію»…

– Це не сувора українізація! Сувора – це пИ…дити й пИ…дити, а це – лагідна українізація!

– Однак у законопроекті пропонується карати за свідоме зневажання державної мови.

Єдиний маркер України – це українська мова, там, де вона звучить з радіо, телебачення, звідусіль, це і є Україна!

– І це правильно!

– Тобто ви його підтримуєте?

– Я про цей закон говорив років два тому, нарешті його подали! От бачте, я казав про пророцтва Ореста Лютого і про те, що після слів запускається механізм дії.

Він давно на концертах почав казати про квотування. У нього є така пісня «Ваше благородіє, Алла Пугачова», написана в 2011 році і присвячена всім тим, хто голосував за мовний закон Ківалова-Колесніченка. У ній Орест у своїй манері співає про необхідність якогось фільтрування інформпростору від цієї російської попси, шансону і так далі.

Коли певним російським виконавцям заборонили виступати в Україні, це був перший етап. Потім закон про квотування, тепер закон про мову. Він буде прийнятий однозначно!

– Але зараз у дискусії з цього приводу дехто каже, що мовну політику треба змінювати поступово. Як один з аргументів наводять те,  що російськомовні хлопці теж воюють в АТО, мовляв, ми що, й проти них будемо застосувати цей закон? 

– Якщо  спитати у самих цих російськомовних хлопців, які воюють, то вони скажуть: «Вводьте в дію закон, ми будемо першими, хто виступатиме «за»!». Я в цьому певен, тому що знаю ситуацію з полів.

Зрозумійте, що єдиний маркер України – це українська мова, там, де вона звучить з радіо, телебачення, звідусіль, це і є Україна! Мовне середовище створює захисну інтелектуально-ментальну хмару, воно необхідне, як вода для риб. Мовою ти мітиш і маркуєш свою територію, і хлопці в АТО якраз це розуміють, на відміну від усієї цієї гламурної сволоти, яка сидить тут і розводить ці теревені.

Я, Антін Мухарський, русифікована тварюка, українізувався зусиллям волі, бо зрозумів: якщо я хочу вижити в цій країні, я мушу опановувати і свідомо перейти на українську мову, щоб маркувати себе як українця.

– Ті, хто виступає проти нового мовного закону, пропонують популяризувати українську мову через модерні твори мистецтва і в такий спосіб робити її привабливою для широкого загалу. 

Якщо ти хочеш брати участь в управлінні державою через вибори, ти так само маєш «здати на права» – отримати сертифікат, що знаєш історію країни, мову, гімн.

– Це все замилювання теми! Треба вводити закон і все! Хочеш на державну службу, балотуватися в  райраду, облраду, Верховну Раду – будь ласка, склади іспит і принеси сертифікат, що ти знаєш українську мову.

Я взагалі за більш жорсткі правила – запровадження паспорта громадянина, як це зробили у Латвії (У цій країні існують два паспорти: паспорт громадянина і паспорт не громадянина, який не дає права голосувати). Якщо ти хочеш брати участь в управлінні державою через вибори, ти так само маєш «здати на права» – на спроможність це робити, тобто отримати сертифікат, що знаєш історію країни, мову, гімн. Тоді ти маєш право голосувати.

А в нас же є люди, яким усе байдуже, які за пляшку горілки чи гречку голосують за кого завгодно, і це постійно заносить нашу країну в кювет! Тому що всім – бомжам, алкашам, злочинцям, інтелектуально недорозвиненим совковим імбецилам – дано право керувати державою і зрештою вливати на моє майбутнє і майбутнє моїх дітей!

Я більш ніж певен, що зараз, висловлюючи ці думки, я починаю формувати суспільну думку, яка виллється в те, що через три-чотири-п’ять років виникне ця дискусія, ми прийдемо до точки біфуркації, коли вже назад не можна буде рухатися, і зробимо так, як у Балтії.

– На вашу думку, ухвалення нового мовного закону не спричинить чергового розколу в суспільстві, як це дехто прогнозує?

– Слухайте, ми це вже проходили! Чи спричинило у 2006 році розкол рішення про дублювання фільмів українською мовою? Та нічого воно не спричинило!

Люди хочуть, щоб держава нарешті сказала: «Це буде так і отак, є правила!» І вони будуть їх виконувати, повірте!

– А політики?

– Політики – це такі падлюки! У нас у 90-х роках відбувалась абсолютно негативна селекція політикуму, бо він формувався на олігархічних грошах і зв’язках. Здебільшого ці люди, навіть маючи гарні інтелектуальні здібності, після потрапляння в політику деградують на очах. Це як у діжці з кислою капустою не можна залишитися свіжим. За рідкісними винятками, спілкування з ними приводить мене до стану культурологічного шоку. Це інколи взагалі потвори!

– Тоді давайте поговоримо й про окупований Донбас. Зараз є різні думки з приводу того,  відгороджуватися від нього чи намагатися повернути, бо там теж наші люди.

– Всі наші люди вже виїхали на підконтрольну територію, можна дати ще півроку на переселення в Україну для тих, хто схоче, а потім – рів з крокодилами, шестиметровий паркан, вівчарки, автоматники і вишки. Це заражена територія, там чума. От як раніше заражені чумою міста обгороджували, так і зараз треба зробити!

– Ви ж казали, що зараз більше схильні до центризму, бо час радикалізму минув. 

– У зовнішній політиці я за радикалізм, який дозволить нам дотримуватися центристських позицій у внутрішній, знаходити консенсус у суспільстві і все ж таки будувати якийсь цивілізований діалог.

Але щодо окупованого Донбасу не можна бути центристом, бо це орган, який згнив і тепер заражає весь організм. Тому треба робити, як після Чорнобиля – відгородили шматок землі, тому що всі розуміють – там зараза! І це теж зараза!

Світлина від Орислави Брезіцької.

Я абсолютно певен, що нам лишилося недовго чекати,  бо вже набралася критична маса подій, і незабаром почне розкручуватися маховик руйнування і саморуйнування Російської імперії. Я це відчуваю. От буквально за рік-півтора ми побачимо незворотні процеси її розпаду. Вже іде симптоматика, яка це показує. Це як коли інфекція ходить в організмі, і якісь нашкірні висипання свідчать про те, що незабаром вдарить серйозна криза з  температурою, а в даному випадку, я так пророкую, можливо, із смертю пацієнта. Можливо, буде довга агонія і боротьба через бажання забрати і потягнути в могилу з собою якомога більше нормальних людей, бо Росія хвора абсолютно смертельно і намагається нас заразити через Донбас.

ПІДПИСУЙТЕСЯ НА “СВІТОВИД” У СОЦМЕРЕЖІ FACEBOOK

– На вашу думку, наскільки сильний у нас імунітет?

– Зараз ми виробили достатню кількість кров’яних тілець у вигляді самостійних, самодостатніх, самовпевнених і досить агресивних у правильному сенсі цього слова людей.

Мені здається, що наш український організм одужує, його ще хилитає, але у мене якраз є всі підстави сказати, що процес повільно, але змінився на позитивну динаміку, яка раніше була геть негативною. Але оцими страшними «процедурами», оцим страшним «лікуванням», на жаль, великою кров’ю ми проходимо процес очищення і відновлення діяльності саме українських органів організму – і державності, і культури, і ментальності і багато чого.

БІЙЦІ АТО МЕНІ КАЖУТЬ, ЩО ОРЕСТ ЛЮТИЙ ТЕЖ КРУТО ВОЮЄ

– Ви буваєте з концертами на сході?

– Наш колектив одним із перших поїхав у зону АТО, ми давали багато концертів під час гарячого протистояння. А потім у нас сталося кілька дуже неприємних прецедентів, коли люди, які називали себе представниками волонтерських організацій, організовували концерти, брали в людей гроші, а нас про це не сповіщали, хоча ми виступали безкоштовно. Тому в цьому році ми вже не даємо благодійних концертів.

Кожний наш концерт за гонорар – це плюс пісня, яку ми запишемо. Ми не витрачаємо ці гроші на якісь власні потреби на зразок купівлі автомобілів. Усі кошти, які ми заробляємо на концертах, – повірте, вони невеликі, це реально копійки, якщо порівнювати їх із моїми колишніми телевізійними гонорарами, –  вкидаються у цей проект, щоб записати пісню, викупити у художника якусь ілюстрацію або ще щось.

Тобто це моя війна, it`s my life, it`s my kampf. Я так будую своє життя, щоб у побуті бути максимально аскетичним, веду досить спартанський спосіб життя, не розкошую, не викидаю грошей на якісь забаганки, а все вкладаю у розвиток проекту.

– Тоді давайте трошки заглибимося у вашу творчу кухню. Приміром, розкажіть як народилася, геніальна, як на мене, пісня «Россиян в Донбассе нет», яка зібрала понад 700 тисяч переглядів на Yоutube. 

– Як і все, як ви кажете, геніальне, вона народжувалася абсолютно спонтанно! Моя дружина розповіла, що їхала у таксі з водієм, який у складі «Правого сектора» воював на Донбасі. У ході розмови він їй сказав, що якось бійці взяли у полон п’ятьох росіян, і з ними відбувся такий діалог: «То шо, росіяни в Донбасі є?» Мнуться: «Так, є…»  «Але ж ваш президент сказав, що немає!» – «Сказав…» «Ну, то й не буде!» І далі  як у пісні…

Світлина від Антона Мухарського.

Я буквально за десять хвилин написав текст «Россиян в Донбассе нет», а потім за один день було зроблено кліп. Розумієте, це теж диво – можна витрачати гроші, брати купу техніки, визначати локації, знімати, монтувати, робити якийсь постпродакш і не досягти бажаного ефекту.

Ми зняли цей кліп за 5-6 годин на полігоні полку «Дніпро-1» однією камерою, в ньому знялися реальні бійці. Нам дуже допоміг у цьому колишній комбат полку – нині народний депутат Юрій Береза. Він також фінансово підтримав випуск альбому «Россиян в Донбассе нет», і ми йому безмірно вдячні за таку несподівану, дуже вчасну і влучну допомогу. Режисер і оператор Єгор Трояновський потім змонтував зняте, і нам цей кліп, умовно кажучи, обійшовся у пару тисяч гривень.

– В Інтернеті я бачила танк із написом «Орест Лютий». Яка його історія?

– Я її не знаю, просто хлопці прислали фото. До мене різні такі історії доходять.

Буквально десь тиждень тому в МВС було нагородження бійців добробатів, і до мене підійшов один із них і сказав: «Оресте, а ти теж круто воюєш!». Я питаю: «Як це?» – «А ми, – каже, – ставили на позиціях колонки і врубали твої пісні – перероблений Гімн Радянського Союзу, «Пішли ви на …, москалі», словом, сувору українізацію. Сєпарів це страшенно дратувало, вони нас довбали-довбали, а ми в цей час зайшли з двох боків, і коли вони ближче підлізли, щоб розфігачити нашу позицію, їх накрили, і сімох сєпарів як не було».

Світлина від Антона Мухарського.

– А в АТО ваші співають пісні?

– Є підрозділи, я зараз можу помилитися з цифрами в назві, мотопіхотні бригади і так далі, в яких керівництво роздало флешки з піснями Ореста Лютого, і вони грають в усіх автівках.

– Бійці від них стають лютішими?

– Ні, добрішими (посміхається).

– А ваша нова балада з АТО про бійця, який загинув через кохання до дівчини-сєпарки, теж реальна історія?

– Так, мені її розповіли бійці полку «Азов». На жаль, вона була більш трагічною – дві людини, які пішли визволяти цю дівчину буцімто з ув’язнення, зникли. Я думаю, що, скоріш за все, десь була засідка, і вони там і полягли.

ПІСЛЯ МАЙДАНУ Я НЕ МАВ ІЛЮЗІЙ ЩОДО ШВИДКОСТІ ЗМІН У НАШОМУ СУСПІЛЬСТВІ

– Незабаром ми відзначатимемо чергову річницю Майдану. Які ваші відчуття через три роки?

– Прекрасні відчуття! Я не мав ілюзій щодо швидкості змін у нашому суспільстві, бо це вже третя хвиля, яка мене накрила.

Коли в 1991 році впала Радянська імперія, тисячі людей ходили Хрещатиком разом із нами під українськими прапорами і прапорами Бандери, сподіваючись, що зараз усе зміниться. А особливо після референдуму 1 грудня здавалося, що зараз будуть введені українські закони, і ми якось – еге-гей – і заживемо! Потім було тотальне розчарування і тотальне зубожіння 1993-1994 років, прихід Кучми і розворот усієї цієї політики у бік табачниківської русифікації. Потім 2004-2005 рік і знову сподівання – вже, здавалося, з  Ющенком прийшли проукраїнські сили. Але вони пересварилися між собою як під час Чорної ради – це наша спадкова історія. І вже коли втретє сталася революція, у мене не було ілюзій, я так і знав, що або розсваряться, або… Ну, є багато варіантів.

– Але ви все одно брали в ній участь, у всіх трьох революціях.

– Та звичайно! А як же інакше? Береш постійно, тому що вже з роками розумієш, що це не якісь комсомольсько-піонерські забавки, на це треба класти життя.

Це мій свідомий вибір, і я розумію – так не можна, що тут я борюсь, а тут бутерброди загортаю. Це щоденна боротьба. Тобто це шлях, на який ти свідомо стаєш  і починаєш «підгрібати» під це весь свій побут, всі свої дії, заощадження і фінансові струмочки і якось спрямовувати їх в одне русло, яке відповідає твоєму баченню і твоїй зоні відповідальності, щоб зробити цю країну і своє життя кращими.

Це якась така мозаїчність, яка дозволяє тобі, прочитавши гарні книжки, зрозуміти, що ми живемо у прекрасному, просто шикарному часі, коли все залежить від нас і нашого бажання.

Вже розумію: оця земля, по якій я іду, – це моя земля. Я вже не плюну на неї, не буду на неї смітити – у мене з’являється відчуття моєї країни!

У нас слабка держава, але через це зараз розквітла така кількість індивідуальностей – красивих, різнобічних, яскравих, потужних! Волонтери, бійці, письменники, художники, в кожного якась своя цікава історія! І життя буяє і вирує, і я щасливий від цього, бо я пам’ятаю цей пізній совок, ці страшні 90-ті роки абсолютного розчарування і нерозуміння – куди йти, де та Україна, де її шукати?

Ми довгі роки жили в якомусь тумані, не відчуваючи під собою власної землі. А зараз ми нарешті відчули Україну під ногами. І я вже ходжу і розумію, що оці будинки, які я бачив з дитинства і які бачитимуть мої діти, це мої будинки. І оця земля, по якій я іду, – це моя земля. Я вже не плюну на неї, не буду на неї смітити – у мене з’являється відчуття моєї країни!

– Тобто це еволюційний процес? 

– Безумовно! Ми й каталог «Майдан. (Р)еволюція духу» кілька років тому випустили. Ті події були моментом кризи, умовно кажучи, як падіння на землю метеорита у той час, коли по ній ходили динозаври. Все! Всім зрозуміло, що динозаврам кранти, вони вимруть.

Тобто вони ще ходять поміж нами, але вже з’являються ссавці, якісь інші форми життя, які будуть панувати у майбутньому. От якраз зараз вони формуються. Ці динозаври страшні й небезпечні, вони ще можуть розчавити купу оцих звіряток-ссавців, мишок, білочок або якихось пташечок. Але, знаючи цивілізаційний розвиток, розумієш, що цей «метеорит» вже влупився в Землю, і все вже визначено наперед!

Отут, на Майдані, три роки тому відбулась катастрофічна для всього «руського міра» подія – йому настали кранти, України він більше ніколи не отримає! Цей напівтруп, підкачаний газом, нафтою і всім тим, що видобувають з-під землі, зараз іще бореться, ще махає залізною булавою, але це нічого не змінить.

Тому, як я бачу, ми є оцими маленькими звірятками, які, так сталося, живуть ще в епоху динозаврів, тобто совка й Російської імперії. Але ці динозаври приречені – вони вже старі, стомлені, повільно ходять, хекають, тобто напівмертві.

– Поки ми, за вашою теорією, тут еволюціонуємо, що коїться з Європою – вона деградує?

– Ні, там відбувається абсолютно закономірний процес. Європейці просто налякалися, що завдяки лібералізму і цій політиці Welcome приходять різні спільноти і наводять свої порядки в містах, які будували десятки поколінь їхніх пращурів. Вони вже розніжилися, втратили жагу до життя, а тут з’являються більш агресивні варвари, які нав’язують їм свої правила. Тому мій прогноз – що європейські ультраправі, ці бойові загони європейців, будуть активізуватися, брати владу в свої руки, і хвиля різного націоналізму накриє Європу. Всі народи, які об’єдналися в цей союз, вимагатимуть більше, скажімо так, національних преференцій не на догоду оцій спільній історії, яка, на жаль, демонструє дійсно негативну динаміку в тому плані, що, декларуючи якісь цінності, вона не може їх захистити.

Тобто ми зараз отут демонструємо більше готовності боротися за свої права і свободи, ніж ті самі європейці або американці.

– Якщо ви вже згадали Америку, то як ви оцінюєте вплив на ситуацію у світі і в Україні нового президента США Дональда Трампа?

– Я ще придивляюся. Трамп  несподіваний, дуже харизматичний, він бізнесмен і людина, яка, зрештою, висловила багато позицій, з якими я частково згодний. Наприклад, що Америка дійсно загралася в лібералізм, оскільки багато років там правили демократи, а я дотримуюсь інколи радикальної, інколи правоцентристської, але все ж таки правої ідеології, до якої належать республіканці.

Я мав нагоду спостерігати за Америкою зсередини, і все ж таки я люблю ту Америку, якою її робили білі колоністи, й ті засади, які напрацьовувалися Джорджем Вашингтоном, Авраамом Лінкольном та іншими людьми, які сприяли створенню тієї законодавчої конституційної бази, тобто правил, за якими живе Америка.

А зараз вона перетворилася на Содом і Гоморру, і це те, від чого страждають мої серце і душа. Я дуже люблю музику кантрі, а зараз, куди не приїдеш, скрізь грає R`n`B (ритм-н-блюз), а я не люблю R`n`B. Тому Трамп для мене той, хто втілює якісь сподівання правих американців. Єдине –  мене турбують його висловлювання щодо політики в Україні, але подивимось.

Теоретично, якби я був американським виборцем, я усе ж таки швидше голосував би за Трампа, аніж за Клінтон, бо як людина, що належить до євроатлантичної цивілізації інтелектуально, ментально і культурологічно, я підтримую класичну Америку в тому вигляді, в якому я її знаю і люблю. А у вигляді геополітичної сили я підтримую ту Америку, якою її робила політика Обами.

Однак не факт, що Трамп зверне з цього шляху,  і через якусь там особисту неприязнь до Владіміра Путіна, яку той може у нього викликати, він ще більше її не радикалізує і не почне, як Джодж Буш, давити цю російську заразу й на інших теренах. Бо США дійсно сильніші, крутіші й могутніші, ніж ота татаро-монгольска Раша, яка нам псує нерви і забирає життя наших людей.

ЯКЩО КУЛЬТУРА ХОЧЕ ВИЖИТИ, ВОНА МАЄ НЕ КАПСУЛЮВАТИСЯ, А БУТИ ЕКСПАНСИВНОЮ 

– Гаразд, давайте облишимо глобальні проблеми і повернемося до більш приємних речей. Нещодавно (1 лютого) ви відзначали день народження Ореста Лютого і 5-річчя його колективу. Як відсвяткували?

– Я думаю, що з цього року буде традицією 1 лютого збирати друзів на концерти.

А на перший день народження ми зібралися в одному зі столичних клубів і презентували взагалі новий напрям діяльності Ореста Лютого. Ми – угруповання людей, які закохані в море, яхти, подорожі, – задумали унікальну для українського простору подію – Trident Art Fleet. На травень ми готуємо перший морський похід цієї арт-флотилії грецькими островами. Ми орендуємо десь 15 яхт, сформуємо екіпажі, завантажимо на одну з яхт апаратуру, артистів і, пливучи грецькими островами, даватимемо концерти для тих, хто пливтиме на яхтах, і просто в маринах (яхтових гаванях) грецьких островів.

Світлина від Orest Lutiy.

Тобто це буде така старокозацька валка човнів, де українці гуляють і співають. Основне мистецьке завдання нашої арт-флотилії – збирати діаспору, спраглу за українською культурою. Приміром, у Греції дуже багато наших людей, які там живуть постійно або є на заробітках, і вони пишуть нам і просять приїхати. Тому ми зберемо всіх, хто зможе приїхати, у порту міста Афіни і безкоштовно для них заспіваємо.

Це буде перший прецедент такої масованої експансії, тому що я дотримуюсь думки, що культура має бути експансивною. Якщо вона хоче виживати, вона має не капсулюватися, не створювати якісь локальні прецеденти, а виходити у світ і створювати привід для інформагенцій написати, що приїхали українці, дали концерт, прийшла діаспора – красиво, натхненно! Отаке надзавдання цього арт-проекту.

– Але ідея такого активного відпочинку не для бідних людей. 

– Бачите, існує стереотип, що яхтовий відпочинок – це щось занадто дороге, і звичайні люди не можуть його собі дозволити. Якраз ці стереотипи ми руйнуємо, тому що відпочинок на яхті на людину коштує приблизно так само, як відпочинок у Туреччині в готелі all inclusive, тобто 600-700 євро. Тобто можна забронювати каюту на двох-трьох-чотирьох, якщо є бажання опанувати навички управління яхтою, за тиждень цього можна навчитися.

– А чому саме яхтинг?

– Це моя дитяча мрія. Вона з’явилася, коли я читав тих же Стівенсона, Жюля Верна чи Джека Лондона, і я нарешті можу собі дозволити її втілити. Є школа «Марінеро», яка взяла мене у школу шкіперів і капітанів. У ході навчання я почув, як скриплять ванти, відчув, як хилитається човен, як накочує хвиля, як чайки за кормою ідуть вночі – це фантастичне видовище! Вони як привиди виринають з моря і йдуть за тобою, такі здоровенні альбатроси. Тобто це дає багато емоцій, які не пережити в якихось інших місцях!

– Я чула, що, окрім вас і вашого гурту, там буде й Лесь Подерв’янський. А кого ще ви візьмете в арт-флотилію?

– З артистів, окрім Леся, більше не беремо нікого – і цього достатньо! Це буде перший пробний похід. А раптом ми всі потонемо?

– А якою буде програма виступів?

– Ми її зараз опрацьовуємо. Однозначно буде виступ Ореста Лютого. Але через лютість артиста організатори попросили зробити це виключно для своїх, тому що, приміром, в марині в Афінах буде багато росіян, і щоб не створювати прецедент для міжнаціональної бійки, ми вирішили влаштувати виступ Ореста Лютого на якомусь з окремих острівців виключно для тих, хто розуміється на специфіці  радикального українського гумору. А в марині Афін у нас буде просто концерт українських пісень – там буде українське караоке під живий колектив, це буде українське диско 70-80-х, будуть наші народні пісні і сучасні українські пісні.

ПІДПИСУЙТЕСЯ НА “СВІТОВИД” У СОЦМЕРЕЖІ FACEBOOK

Тобто це буде така вечірка для популяризації масової української культури. А все ж таки Орест Лютий – це вишуканий продукт для інтелектуалів і для гурманів, а люди із звичайним, як то кажуть, стереотипним світосприйняттям інколи реагують на нього неадекватно.

– Зазираючи в майбутнє, чи можливо, щоб Орест Лютий написав колись дитячі пісні?

– Я поки що цього не бачу. Скоріше Антін Мухарський напише нові казки для дітей.

орест лютий антін мухарський

У мене позаторік вийшла в новій редакції казка «Легенда про Квітозавра». Я її написав ще у 1999 році для своєї першої доньки. А зараз я готую ще дві дитячі книги, які, якщо дасть бог і буде час, вийдуть вже в наступному році.

інтерв’ю провела Надія Юрченко


Залиште коментар